|
Почитайка
Найгарніша мама
Випало совеня із гнізда тай повзає. Далеко забилося, не може знайти рідного гнізда. Побачили птахи малого – некрасивого, вухатого, банькатого, жовторотого. Побачили та й питають, дивуючись:
– Хто ти такий, де ти взявся?
– Я, Совеня, - відповідає мале.
– Я випало з гнізда, не вмію ще літати і в день дуже погано бачу. Я шукаю маму.
– Хто ж твоя мама? – питає Соловей.
– Моя мама Сова, - гордо відповідає Совеня.
– Яка ж вона? – питає Дятел.
– Моя мама найгарніша.
– Розкажи, яка ж вона.- питає Дрізд.
– У неї голова, вуха й ніс такі, як у мене, відповідає з гордістю Совеня.
– Ха-ха-ха! – зареготали. Соловей, Дятел і Дрізд.- Та ти ж потвора. Виходить і мати твоя така сама потвора.
–Неправда! – закричало Совеня. Мама в мене найгарніша.
Почула його крик Сова, прилетіла потихеньку, взяла Совеня за лапку й повела до рідного гнізла. Совеня уважно подивилося на свою маму: вона було найгарніша.
Василь Сухомлинський
Найсмачніший пиріжок
Мама принесла три пиріжки: кожному синочку по пиріжечку. Сергійко і Юрко стали їсти і сперичатися, чий пиріжок смачніший, а Миколка їв свій пиріжок мовчки. Біля дітей пігало і підстрибувало собачиня Франтик. Миколка відломив шматок пиріжка і дав Франтику. Франтик проковтнув і став облизуватися. Мама сказала: - Найсолодший пиріжок, напевно, у Миколки: он як Франтик облизується! Подивились Сергійко з Юрком на Франтика і також відломили йому по шматочку. Франтик з`їв і облизнувся. – От Франтик і вирішив вашу суперечку, - сказала мама. – Найсмачніший пиріжок той, яким ти кого-небудь пригостив...
Василь Сухомлинський
Добрий зайчик
Знайшов якось зайчик капустяний листочок і дуже зрадів, що може гарно поснідати. Під кущем лежав горобчик із пораненим крилом. „Дай мені пити”, - попросив горобчик. Хутенько зайчик побіг до джерела і приніс води в капустяному листочку. Напрївши горобчика, зайчик побіг собі далі. Враз хмара набігла і дощ пішов. Знову чує зайчик, що хтось його кличе. Це метелик благав: „Зайчику, поможи. Дощ намочить мені крила, не зможу летіти. „Дивись, який капустяний листок великий. Це буде наша парасолька”. Скоро дощ скінчився. Метелик подякував і полетів, а зайчик тим часом підійшов до річки, ступив на місток, аж бачить мишка тоне. Зіпхнув зайчик свій листочок у воду, щоб урятувати мишку. „Дякую за доброту твою”, - сказала мишка. Поки зайчик помагав мишці на берег вибратися, його листочок вода понесла. „Втік мій сніданок”, - зітхнув зайчик. „ Умоїй норці є зернятка, - запропонувала мишка.- Може спробуєш?” Зайчик заперечливо похитав головою. Раптом мишка аж пікнула з радощів. „ Згадала! Недалеко звідси є покинутий город. Там повно капусти. Ходімо, покажу!” „ Ого, тої капусти мені на цілу осінь стане! – вигукнув зайчик. – Я втратив лиш один листочок, а отримав он скільки! За що мені таке щастя?”
Василь Сухомлинський
Ледача подушка
Маленькій Яринці треба рано вставати, щоб до школи йти, а не хочеться! Ввечері питає Яринка у дідуся: - Дідусю, чому в ранці вставати не хочеться? Навчіть мене, дідусю, спати так, щоб хотілося вставати і йти до школи. – Це подушка в тебе ледача, - відповів дідусь. – А що ж їй зробити, щоб вона не була ледачою? – знаю я таємницю, - пошепки сказав дідусь. – Ото саме тоді, як вставати не хочеться, візьми подушку, виниси на свіже повітря, добре вибий її кулачками – вона і не буде ледачою. – Справді? – зраділа Яринка. – Я так і зроблю завтра.
Ще дуже рано, а треба збиратися до школи. Не хочеться вставати Яринці, але ж треба нарешті подушку провчити, лінощі з неї вибити. Схопилась Яринка швиденько, одяглася, взяла подушку, винесла на подвір`я, поклала на лавку – та кулачками її, кулачками. Повернулась ло хати, поклала подушку на ліжко – та й умиватися. А дідусь у вуса посміхається.
Василь Сухомлинський |
|
